vrez kartaBS17096-wwwЗа час існування Монреальського протоколу, двадцять п'яту річницю якого світова спільнота відзначила 16 вересня 2012 року, досягнуто величезного прогресу у справі вилучення озоноруйнівних речовин. У статті йдеться про заходи, які вжили сторони Протоколу, а також про те, що робиться, аби скоріше відмовитися від використання ГХФВ.

Якщо в 1987 році обсяг річного виробництва ГХФВ перевищував 1,8 млн т, то до кінця 2005 року він знизився приблизно до 83 тис. т. Досягнуте до цього часу скорочення на 95% було б неможливе без ефективної підтримки урядів країн-учасників Монреальського протоколу і безлічі партнерів на міжнародному й місцевому рівнях. Партнерські відносини між цими учасниками докорінно змінили порядок комерційної діяльності світового співтовариства, прискорили пошук альтернатив і розроблення нових технологій, що служать меті охорони озонового шару. Крім того, оскільки більшість озоноруйнівних речовин – гази, що активно сприяють глобальному потеплінню, досягнуті в межах Протоколу скорочення доповнюють зусилля з боротьби з глобальними змінами клімату.

Незважаючи на істотні результати, отримані світовим співтовариством, робота в межах Монреальського протоколу ще не завершена. Відповідно до сучасних наукових оцінок, оздоровлення озонового шару мало відбутися в цьому сторіччі. Однак ці прогнози грунтуються на тому, що Монреальський протокол буде цілком втілений у життя. Саме так і повинно бути. Це означає завершення першого етапу заходів, націлених на відмову від виробництва та споживання озоноруйнівних речовин у країнах, що розвиваються, і завершення процесу відмови від виробництва і споживання гідрохлорофторовуглеців (ГХФВ), які входять у категорію хімічних речовин другого покоління, графік відмови від яких розрахований для цих країн на період до 2040 року.
Озоноруйнівні речовини -- це гази, що викликають глобальне потепління, і тотальне їх скорочення з пікових рівнів 1990 року вже до 2000 року становило приблизно 25 млрд. т в еквіваленті двоокису вуглецю. Це -- величезний обсяг, завдяки якому Монреальський протокол можна назвати однією з головних глобальних рушійних сил у боротьбі з глобальним потеплінням.

У 1995 році важливий внесок науки у справу збереження озонового шару було відзначено Нобелівською премією з хімії, що була присуджена Шервуду Роуленду, Маріо Моліні й Паулю Крутцену за їхню новаторську роботу у сфері дослідження проблем руйнування озонового шару. У 2003 році ми були свідками політичного визнання Монреальського протоколу, що пролунав у заяві Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй Кофі Аннана, який відзначив, що «мабуть, найуспішніша міжнародною природоохоронна угода сьогодні -- це Монреальський протокол, у якому держави погодилися з необхідністю поетапного відмовлення від застосування озоноруйнівних речовин». Нарешті, Монреальський протокол визнано в доповіді Організації Об'єднаних Націй 2006 року про завдання розвитку, сформульовані в Декларації тисячоріччя. Він став прикладом великого успіху у справі скорочення обсягу хімічних речовин, які завдають шкоди озоновому шару.

 

Короткий історичний огляд щодо речовин Монреальського протоколу

Наукові досягнення:

1928 рік -- Учені синтезують ХФВ
1973 рік -- Учені виявляють наявність ХФВ у атмосфері
1974 рік -- Лауреати Нобелівської премії Моліна і Роуленд роблять відкриття, що ХФВ руйнують озоновий шар
1975 рік -- Учені роблять відкриття, що бром, який використовується в галонах і сільськогосподарських фумигантах, є сильнодійною озоноруйнівною речовиною
1985 рік -- Група Антарктичного управління Великобританії виявляє озонову діру над Антарктикою (7,3 млн кв. миль). Це стало першим свідченням руйнування стратосферного озону.
За даними наукових досліджень, руйнування стратосферного озонового шару призводить до негативних наслідків у навколишньому середовищі та шкодить здоров'ю людини
1991 рік -- На думку вчених різних країн, ХФВ руйнують стратосферний озоновий шар у Північній і Південній півкулях
2000 рік -- Японське метеорологічне агентство повідомляє про те, що діра у стратосферному озоновому шарі над Антарктикою досягла небувалих розмірів і більш ніж удвічі перевищила розміри Антарктики
2050-2075 роки -- Найкоротші прогнозовані терміни відновлення озонового шару

Практичні кроки:

1975 рік -- Корпорація «ЕсСі Джонсон» заявляє про відмову від використання ХФВ як газів-витискувачів у аерозольній продукції
1976 рік -- Програма Організації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища (ЮНЕП) звертається із закликом провести міжнародну конференцію для обговорення міжнародних заходів
1978 рік -- США вводять заборону на використання ХФВ як витискувачів у деяких аерозолях (наприклад, лак для волосся, дезодоранти, антиперспіранти). Аналогічну заборону вводять Канада, Норвегія і Швеція
1981 рік -- ЮНЕП вживає заходів з розроблення глобальної конвенції про охорону озонового шару
1987 рік -- 24 країни підписують Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар
1989 рік -- Усі країни-учасники Монреальського протоколу заморожують виробництво і споживання ХФВ на рівнях 1986 року
1990 рік -- Відповідно до Лондонської поправки до Монреальського протоколу міри регулювання поширені на тетрахлорметан і метилхлороформ. Створено Багатосторонній фонд
1992 рік -- Відповідно до Копенгагенської поправки, міри регулювання в межах Монреальського протоколу поширені на гідробромофторовуглеці (ГБФВ), бромистий метил і гідрохлорофторовуглеці (ГХФВ)
1993 рік -- Корпорація «Дюпон» заявляє про те, що до кінця 1994 року припинить виробництво ХФВ
1994 рік -- Розвинуті країни-учасники цілком припиняють виробництво та імпорт галонів
1996 рік -- Розвинуті країни-учасники цілком припиняють виробництво та імпорт ХФВ, тетрахлорметану, метилхлороформу і ГБФВ
2002 рік -- Усі країни-учасники Монреальського протоколу, що розвиваються, заморожують виробництво бромистого метилу на середньому рівні 1995--1998 років
2004 рік -- Розвинуті країни-учасники Монреальського протоколу на 35% скорочують використання ГХФВ
2010 рік -- Усі країни-учасники Монреальського протоколу, що розвиваються, повинні за графіком припинити застосування ХФВ, галонів і тетрахлорметану
2015--2016 роки -- Усі країни-учасники Монреальського протоколу, що розвиваються, повинні за графіком припинити застосування бромистого метилу і метилхлороформу у 2015 році й заморозити виробництво та імпорт ГХФВ у 2016 році на рівнях 2015 року
2030--2040 роки -- Усі розвинуті країни-учасники Монреальського протоколу повинні за графіком припинити застосування ГХФВ, а країни-учасники, що розвиваються, -- застосування ГХФВ у 2040 році

 

Завдання на майбутнє

 

Хоча результати Протоколу сьогодні вражають, факт залишається фактом: щоб забезпечити збереження озонового шару для нинішнього і майбутнього поколінь, знадобляться додаткові заходи. Дуже важливо те, що для завершення роботи сторони Протоколу мають зберегти набрані темпи. Так, у 2009 році країнам, що розвиваються, треба було ліквідувати останні 20% свого виробництва і споживання ХФВ і галонів, а також останні 15% свого споживання тетрахлорметану. Ця мета, в основному, була досягнута. Досвід показує, що останні кроки завжди найбільш важкі, і цей випадок -- не виняток, особливо якщо брати до уваги те, що основну частину ХФВ споживають мільйони побутових холодильників і кондиціонерів повітря в транспортних засобах. І хоча деякі конверсійні проекти для вирішення цього питання вже затверджені, а інші поки перебувають у процесі затвердження, поетапного вилучення речовин, що залишилися, домогтися буде нелегко.
Ще одна проблема випливає з тривалого успіху Протоколу. Досвід підказує, що в міру наближення завершальних етапів вилучення озоноруйнівних речовин може посилитися спокуса нелегальної торгівлі ними. Це особливо актуально у сферах, де, як і раніше, дозволено продовження виробництва, тобто в секторах, де використання замінників неможливе. Відповідно, світовому співтовариству необхідно подвоїти зусилля, щоб розв'язати цю проблему. І хоча на шляху вилучення сільськогосподарського фумиганта бромистого метилу було досягнуто чималого прогресу, зовсім очевидно, що остаточна відмова від нього буде справою нелегкою і потребуватиме чималих зусиль усього світового співтовариства. Що стосується застосування хімічних речовин, то тут буде зростати потреба знайти альтернативу останнім видам галонів у новій конструкції фюзеляжів і військової техніки, оскільки запаси галонів у подальші роки почнуть неухильно скорочуватися.
Також залишаються досить великі запаси озоноруйнівних речовин, що зберігаються у відповідних системах або на складах. Ці запаси великі, і якщо не вжити відповідних заходів, то в подальші десятиліття вони неминуче стануть джерелом викидів у навколишнє середовище. Нарешті, сторони Протоколу повинні стежити за появою нових хімічних речовин, здатних руйнувати озоновий шар, і нових проблем, що можуть загрожувати досягнутим чималою ціною успіхам світового співтовариства. Важливо пам'ятати: багато хто сподівався, що питання захисту озону будуть вирішені без поступового та неухильного розвитку Монреальського протоколу. Але з'ясувалося, що загроза значно серйозніша, ніж здавалося спочатку.
Особливої уваги заслуговує питання відмови від використання ГХФВ у світлі рішень, які прийняли сторони Монреальського протоколу на 19-й Зустрічі, що відбулася 16-21 вересня 2007 року у Монреалі (Канада). Вилучення будь-яких озоноруйнівних речовин має здійснюватися синхронно і збалансовано в усьому світі з огляду на динаміку виробництва й використання, а також на стан економіки різних країн. Такий підхід забезпечить загальний і очікуваний успіх. Беручи до уваги вищезазначене, а також досить значний показник глобального потепління цих речовин, сторони Монреальського протоколу на 19-й Зустрічі прийняли рішення 19/6 щодо впровадження прискореного (порівняно з наявними зобов'язаннями, рис. 1) графіку вилучення речовин додатку С групи 1. Відповідно до нього розвинуті країни статті 2, до яких входить і Україна, мають забезпечити до 2010 року скорочення виробництва та споживання ГХФВ на 75% від базового рівня, а до 2015 року -- на 90%. Водночас 0,5% від базового рівня дозволяється використовувати протягом 2020-2030 років під час сервісного обслуговування обладнання.

Shevchenko M ris1-www

 

Shevchenko M ris2-www

 

Shevchenko M ris3-www

 

Shevchenko M ris4-www

 

Shevchenko M ris5-www

 

Скоріш за все прискорений графік вилучення цих широко розповсюджених речовин, що виконують роль тимчасового замінника ХФВ, стане серйозною проблемою для деяких розвинутих країн, особливо тих, які мають власне виробництво на своїй території. Крім того, країни, що розвиваються (вони належать до статті 5 Монреальського протоколу), для яких встановлено чіткі терміни та обсяги скорочення, теж матимуть труднощі внаслідок обмеженої здатності промисловості адаптуватися до змін і перейти на речовини, що не є озоноруйнівними. Беручи це до уваги, сторони Монреальського протоколу погодили можливість отримання технічної та фінансової допомоги від Багатостороннього та Глобального екологічних фондів. Право на таку допомогу також матимуть країни з перехідною економікою.
Проведений аналіз глобальних тенденцій свідчить про те, що виробництво і споживання ГХФВ у країнах, що розвиваються, неухильно збільшується, у той час як динаміка аналогічних показників у розвинутих країнах демонструє певний спад (рис. 2, 3). За даними 2005 року, найбільшими виробниками та споживачами ГХФВ у світі залишаються Китай і Сполучені Штати Америки (рис 4, 5).
Також сторони постають перед завданням адміністративного забезпечення збереження значного національного і організаційного досвіду, накопиченого в результаті вирішення питань Монреальського протоколу, яки й має бути адаптований для рішення поточних і майбутніх завдань. Справді, наглядні уроки контролю за хімічними речовинами і пов'язані з ними питання управління і фінансування, отримані в рамках Монреальського протоколу, мають бути використані для подолання екологічних проблем, з якими може зустрітися світове співтовариство.
І хоча ще багато проблем залишається, ми висловлюємо надію, що у справі охорони озонового шару і далі будуть докладатися титанічні зусилля і що Протокол допоможе захистити озоновий шар для нинішнього і майбутнього поколінь.

 

Олександр Шевченко, к. т. н.