Rosatom Sergey-Boyarkin-2-wwwУ Варшаві нещодавно відбулася енергетична конференція країн Центрально-Східної Європи (CEE Energy 2013), під час якої було порушено широке коло питань – від перспектив атомної до розвитку альтернативної енергетики.

Під час конференції директор програм з капітального будівництва компанії "Росатом" Сергій Бояркін активно переконував, що за атомною енергетикою не минуле, а майбутнє. У його виступі можна було почути багато цікавого й про перспективи співпраці у цій сфері з Україною. 

Про своє бачення майбутнього атомної енергетики, а також про співпрацю України й Росії на цьому напрямку представник "Росатому" розповів у інтерв'ю УКРІНФОРМу.

 

– Під час нещодавньої зустрічі президентів України і Росії Віктора Януковича й Володимира Путіна було порушено питання про необхідність активізації співпраці країн з будівництва двох нових енергоблоків Хмельницької АЕС. Це питання, на Вашу думку, зараз більше перебуває у політичній площині чи все-таки у сфері бізнесу?

 

– Я гадаю, що воно з політичної площини перейшло у площину бізнесу. Разом з тим, будь-який проект вартістю кілька мільярдів доларів, яким би він не був комерційним, без політики не може обійтися. Це дуже значущий проект. Все ж я сподіваюся, що всі політичні питання врегульовано й зараз усе перебуває у сфері економіки.

 

– Якими є перспективи реалізації цього проекту найближчим часом?

 

– Вважаю, що А – є технічні можливості, Б – є економічні передумови. Адже ми розуміємо: споживання електроенергії зростає скрізь – у Росії, в Україні, в Європі. А це означає, що на ринку буде дефіцит товару під назвою електроенергія. Відповідно, той, у кого будуть потужності з генерації, той буде у виграші. Тобто, якщо в Україні з'являються нові потужності, то це дає змогу мати нижчу ціну. Більш низька ціна на електроенергію – це конкурентоспроможність української промисловості. Тому тут ефект дуже багатоплановий. Дешева електроенергія дає змогу підвищувати конкурентоспроможність економіки.

 

– В Україні є різні думки з приводу технічної сторони будівництва третього й четвертого блоків Хмельницької АЕС. Наприклад, є думка, що потрібно не добудовувати енергоблоки на вже існуючій інфраструктурі, а починати з нуля. Як Ви вважаєте?

 

– Є різні підходи до реалізації проекту. Якісь речі з того, що побудовано, напевно доведеться переробляти, а якісь речі можна буде використовувати. Говорити, що потрібно все знести й будувати з нуля – це, напевно, не зовсім об'єктивно. Але й говорити про те, що все, що побудовано, можна на 100% використати, – також не зовсім правильно. Тому, істина десь посередині.
Дійсно, щось доведеться серйозно переробляти, тому що за цей час з'явилися додаткові системи безпеки, які не впишуться у старі будівельні конструкції. Але це не означає, що всі старі конструкції нікуди не годяться і їх потрібно зносити.
Насправді, у нас є досвід спорудження енергоблоку в Ірані, коли ми вписали наш блок у конструкції, побудовані до цього компанією Siemens. В Ірані будувати станцію почав Siemens, виконав великий обсяг будівельних робіт, а потім у зв'язку з санкціями ця компанія призупинила роботу. Через деякий час Іран звернувся до Росії з проханням добудувати цей блок і ми змогли велику частину побудованого німцями адаптувати під наш проект.

 

– Міністр енергетики й вугільної промисловості України Едуард Ставицький нещодавно заявив, що до 2015 року в Україні спільно з Росією потрібно побудувати й запустити в експлуатацію завод з виробництва власного ядерного палива. Як вважаєте, завод буде запущений до цього часу?

 

– Гадаю, що так, оскільки роботи там ідуть. Це спільне підприємство "Росатому" й у нас з Україною давні й тісні зв'язки. Українські фахівці добре знайомі з технологіями, які ми використовуємо у Росії, і тут не потрібно з нуля навчати персонал, не потрібно буде з нуля передавати технології. Тобто в Україні є дуже хороші доробки.

 

– Під час своєї презентації на конференції Ви пригадали про можливості експорту електроенергії на Захід, у тому числі через територію України. Як Ви оцінюєте реальність такої співпраці у найближчій перспективі?

 

– За прогнозами, які роблять наші європейські колеги, у першій зоні (країни ЄС, які примикають до України, Білорусі, Молдови, Калінінградської області Росії) до 2020 року спостерігатиметься значний дефіцит потужностей. Коли є дефіцит потужностей, то це хороша умова, щоб запропонувати свій товар на ці дефіцитні ринки й зробити там хороший бізнес.
Треба розуміти, що є тимчасова різниця у піках споживання в Україні та в Європі і мова йде не просто про те, щоб продавати електроенергію в одну сторону. У той момент, коли надлишки є в Європі, більш дешеву енергію можна постачати і у східному напрямку. Але сьогодні ці розмови поки що умовні, оскільки там немає вставок постійного струму, необхідних для експорту електроенергії.

 

– Яка ціна питання?

 

– Це небагато, якщо порівнювати з будівництвом енергоблоку. Енергоблок – це мільярди доларів, а вставка постійного струму – 100 млн доларів. На фоні вартості енергоблоку, це невеликі інвестиції, при цьому термін будівництва досить короткий. Це та інфраструктура, яка дає змогу заробляти гроші постійно й забезпечувати підвищення надійності енергосистеми. Вважаю, що проекти щодо об'єднання України, Білорусі, Калінінградської області з енергосистемами Європи вигідні всім.

 

– А "Росатом" зондував грунт у Європі на предмет того, хто з європейських країн був би зацікавлений в імпорті електроенергії зі Сходу?

 

– Ми тільки починаємо розглядати ці ідеї. Однак вважаємо, що з точки зору економіки й техніки це вигідно всім. Сподіваємося, що знайдемо тут взаєморозуміння.

 

– Скільки вставок постійного струму можна поставити на кордоні України з іншими державами?

 

– Ну, наприклад, вставка на молдавській підстанції Вулканешти, до якої підведено лінії 750 кВ з Південноукраїнської АЕС, дає змогу передавати дуже великі обсяги енергії. Вставку також можна поставити біля Жешува неподалік від польсько-українського кордону.

 

– От Ви бачите хороші перспективи для атомної енергетики у майбутньому, а ряд європейських країн, зокрема Німеччина, взагалі відмовляються від атому, віддаючи перевагу "чистій" енергії. Ви не вбачаєте у цьому суперечності?

 

– Думки у суспільстві існують різні, але, з іншого боку, є об'єктивна реальність. На сьогодні у 13-ти країнах ЄС або вже будуються, або йде підготовка до будівництва атомних енергоблоків. І обсяг цього будівництва – 50 ГВт. Наприклад, Франція й Фінляндія будують, більшість країн Євросоюзу продовжують розвивати атомну енергію. Відмовилися від неї тільки чотири країни, а 13 не просто підтвердили свої плани, а й активно їх реалізують.

 

Юрій Банахевич, Укрінформ, Варшава, 1 квітня 2013 року